Санаторій Скелястих гір, який розташований серед мальовничих гірських пейзажів, колись був відомий тим, що тут лікували хворих на туберкульоз. Санаторій у 20 столітті став символом надії, боротьби за життя та розвитку медичних знань, але сьогодні про нього майже не згадують. У цій статті на icalgary ми розповімо про історію цього легендарного місця.
Історія санаторію
Санаторій був побудований на місці сірчаного джерела біля підніжжя гори. Джерело було відкрите ще у 1880-х роках Вільямом Семюелем Лі та його сином Генрі. Саме пан Лі побудував тут готель і керував ним доти, доки не продав права на джерело пану Гібо. Готелі тоді мали іншу функцію ніж сьогодні. Фактично це було житло для робітників, які приїжджали працювати сюди та не мали житла у цьому районі.
У 1905 році право на джерело придбала Канадсько-американська вугільна та коксова компанія, яка побудувала неподалік готель з дерев’яним каркасом. Спочатку готель називався «Сірчані джерела», але потім змінив назву на «Санаторій Скелястих гір».
До санаторію подавалася холодна вода з джерела, нагрівалася та використовувалася для лікування хвороб, зокрема для лікування артриту. У 1917 році уряд придбав санаторій, щоб лікувати тут солдатів, які поверталися з Першої світової війни. Багато з цих солдатів страждали від туберкульозу і вважалося, що саме сірчана вода з джерела є ефективним засобом лікування цього страшного захворювання. Солдати, які отримали поранення через газові атаки, також стали пацієнтами цього закладу.
Яким був санаторій
Санаторій розташовувався у підніжжя гір, де було свіже та приємне повітря, що вважалося лікувальним для пацієнтів з хворобами легень. Комплекс санаторію мав кілька корпусів. Одномісні або двомісні палати були дуже просторі та мали балкони, на яких можна було відпочивати. Також були загальні зони для відпочинку на свіжому повітрі.
Санаторій Скелястих гір не був лікарнею у класичному розумінні, а скоріше місцем для відпочинку з деякими медичними процедурами. Найважливішою частиною перебування тут був саме відпочинок і перезавантаження.
Новий санаторій
У 1920 році було побудовано Центральний санаторій Альберти, що стало початком кінця для Санаторію Скелястих гір. Будівлю знесли, а на частині фундаменту старого санаторію побудували дитячий майданчик.
У новий санаторій перенесли й військовий шпиталь, а директором нового шпиталю став Генрі Бейкер. Центральний санаторій Альберти був типовим для своєї епохи: ізольований, обсаджений деревами та розділений на окремі корпуси.
Бейкер зробив великий внесок у розвиток санаторію та медицини Альберти, тому після того, як він вийшов на пенсію у 1950 році після 30 років служби, санаторій було перейменовано на Меморіальний санаторій Бейкера.
До 1962 року в Альберті будувалося все більше місць для проживання хворих на туберкульоз, а санаторій перетворили на Центр підтримки людей з інвалідністю імені Бейкера. Одна зі спадщин санаторію – це великий парк з 1800 дерев, які були посаджені тут ще на початку минулого століття.
Бейкер-парк
Можна сказати, що сьогодні Бейкер-парк – це єдине, що нагадує про санаторне минуле цієї території. Він відрізняється від решти парків Калгарі саме своєю «старомодністю». Парк має характерні для санаторіїв часів Першої світової війни геометричні доріжки та стрілоподібні алеї.
У парку можна побачити такі унікальні дерева, як біла ялина, клен манітобський, дуґласія тощо. Також у парку є поле для диск-гольфу, альтанки, трав’яний амфітеатр та оглядовий майданчик річки. Отже, це місце й сьогодні дозволяє чудово відпочивати від міської метушні та відновлюватися.