Це історія дівчини Саванни з Калгарі, яка страждала на анорексію. Батьки помістили її у дорогу приватну клініку в Португалії. Більше про довгу боротьбу з хворобою розповість icalgary.
Діагноз «анорексія»
Це серйозний розлад харчової поведінки, який характеризується нав’язливим бажанням схуднути, відмовою від їжі. Симптомами анорексії є різке зниження ваги, страх набрати вагу, спотворення сприйняття власного тіла, різке обмеження раціону, надмірна фізична активність, порушення роботи шлунково-кишкового тракту.
Відомо, що Саванні діагностували ранню форму анорексії в 11 років. Її мати, Сенді Генрі, пригадувала, що все розпочалося з того, що Саванна пішла на курс плавання. Донька вправно займалася, багато тренувалася. Батьків насторожувало те, що донька відмовлялася від їжі, а натомість хотіла лише одних салатів.
Анорексія спотворює сприйняття власного тіла, може мати серйозні наслідки для фізичного та психічного здоров’я. Саме тому так важливо вчасно звернутися за допомогою до спеціаліста. Наприклад, Адель Фокс, психологиня із Калгарі, має досвід у лікуванні розладів харчової поведінки ще з 1998 року. Тоді вона працювала у лікарні Торонто у стаціонарній програмі розладів харчової поведінки. Після цього вона активно працює з підлітками та дорослими, а також з їх родинами. Відомо, що жінка є членкинею правління та клінічна радниця Silver Linings Foundation.
Лікування
Сенді Генрі, яка раніше проживала у Калгарі, розповідала, що їй довелося відправити доньку-підлітка до Португалії для отримання необхідного лікування від серйозного розладу харчової поведінки. Родина спочатку переглядала всі можливості у рідному місті, тобто у Калгарі, проте тоді програм стаціонарного лікування не було. У той період Адель Фокс, зареєстрована психологиня із Калгарі, яка спеціалізується на розладах харчової поведінки, рекомендувала також шукати допомоги у США через відсутність можливостей у Канаді.
Саме тому родина навіть наважилася на переїзд до Британської Колумбії, спробували приватну клініку в США для отримання доступу до програми проживання там. Наприклад, лікування в Альберті було марним, тому родина заклала будинок, намагаючись отримати програми лікування в Аризоні та Британській Колумбії.
Головна складність полягала у тому, що родина зіштовхувалась з нерозумінням, адже доньці казали, щоб вона просто більше їла, але проблема була значно глибшою.
Після цього було прийнято рішення відправити Саванну, якій виповнилося 17 років, до приватної клініки Cegonha Retreat Clinic в Алворі, у Португалії. Дівчина важила 36-39 кілограмів, коли приїхала у Португалію для лікування. Її мати розповідала, що донька мала поганий вигляд, адже їй доводилося навіть зупинятися, коли йшла, сісти та перепочити. Місяць лікування у такому приватному медичному закладі у Португалії складав приблизно 40 000 доларів на місяць.
Варто зазначити, що лікування анорексії є комплексним процесом, який охоплює психотерапію, медикаментозне лікування та розробку індивідуального плану харчування під наглядом лікаря чи команди лікарів.
Збір коштів на лікування
У 2015 році для покриття витрат родина проводила збір коштів у Калгарі у громадському домі Нікастро (2820 Center Street NE). Для цього волонтери організували розваги, аукціон та розіграш 50/50. Квитки коштували 25 доларів, а всі вторговані кошти йшли на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням у клініці.
Влітку 2015 року Сенді Генрі пройшла понад 300 кілометрів пішки від Британської Колумбії до Альберти для збору коштів доньці, а також для розповсюдження інформації про анорексію.
Лікування у Португалії дало позитивні результати, адже Саванна почала набирати вагу, стан її здоров’я також почав поступово покращуватися. Сенді Генрі розповідала, що бачить ці зміни, і це дивовижно.
Освіта у школах Калгарі
Хочеться розповісти про ще один випадок, який стався з дівчинкою з Калгарі. Йдеться про Ніколь Каупер, якій теж діагностували анорексію, але з гіршими наслідками. Дівчинка потрапила у відділення інтенсивної терапії після серцевого нападу, викликаного анорексією. Її мати, Аніта Саймон, згодом заснувала фонд Silver Linings Foundation для підтримки родин, які зіштовхнулися з такими ж проблемами. Їй самій було важко знайти допомогу доньці, тому вона вирішила допомогти й іншим з цим.
Варто зазначити й те, що Аніта Саймон почала тісно співпрацювати з Канадською асоціацією психічного здоров’я для запровадження освіти щодо розладів харчової поведінки у міських школах. Насправді ситуацію погіршується з кожним роком, адже є канадські діти, які вже з п’яти років мають розлади харчової поведінки.
Такі освітні програми є вкрай важливими, адже дозволять вчителям, батькам та самим учням розпізнавати перші ознаки таких розладів та не боятися звернутися за професійною допомогою. До того ж знання про розлади харчової поведінки допоможуть мінімізувати їх розвиток. При цьому відкриті розмови про розлади харчової поведінки у школах допоможуть зняти табу з цієї теми, створюючи більш толерантне середовище.