На початку ХХ століття в центральній Альберті, серед пишних пагорбів у долині річки Баттл, активно розвивалося місто Понока, готуючись до яскравого майбутнього. На одному з пагорбів цього міста вирішили звести Centennial Centre – першу психлікарню Альберти (тоді вона називалася Provincial Mental Hospital). Між громадою та будівельним майданчиком лікарні можна було побачити нескінченний потік кінних возів із сотнями робітників, величезним обладнанням та будматеріалами. Докладніше далі на icalgary.
Передісторія
У 1905 році, коли Альберта стала провінцією, виникла потреба в нових державних службах. Заповзятливі політики вирішили, що не вистачає у провінції центру для догляду та лікування психічнохворих. До цього часу хворих відправляли аж до Манітоби. Транспортування займало багато часу.
Тож у 1907 році в Альберті прийняли Закон про божевілля, який регулював процеси опіки над психічнохворими та роз’яснював, як потрібно розпоряджатися їхнім майном.
Лікаря У. А. Кемпбелла з Поноки відправили до Едмонтона, аби він пояснив столиці Альберти всі економічні вигоди від будівництва психлікарні в Поноці. Зокрема, Кемпбелл наголосив на користі для Поноки постійної економічної присутності персоналу, який облаштував би в громаді свої будинки.
Зрештою, Едмонтону сподобалася така ідея. Тож у 1908 році прем’єр-міністр Альберти Олександр Резерфорд остаточно вирішив, що будуватимуть лікарню між Калгарі та Едмонтоном – у Поноці.
Будівництво
Цю психлікарню називали прикладом прогресу в новій провінції. Спроєктував її архітектор А. М. Джефферс, беручи приклад із лікарні в Ютіці (штат Нью-Йорк).
Дж. В. О’Браєн та його син Ерні з допомогою інших зайнялися перевезенням деяких потрібних для спорудження закладу важких матеріалів та предметів із жвавої смуги Канадської тихоокеанської залізниці в Поноці. Розвантажували матеріали з вагонів вручну витривалі чоловіки. Лише деякі масивні одиниці техніки піднімав кран.
Ґрунт був не зовсім придатним для надійного будівництва, тож палі для фундаментів заклали аж на глибині 25 футів. Для виготовлення цементу знадобилося багато тонн гірської породи, її розбили за допомогою понад 20 парових дробарок і цементозмішувачів. Одним із важливих кроків у будівництві було буріння 200-футової свердловини біля майбутньої електростанції – життєво важливого центру для лікарні.
Ця електростанція з’єднувалася з центром лікарні за допомогою спеціального тунелю, вона постійно генерувала пару високого тиску, що приводила в дію генератор електричного струму, а він нагрівав воду для пральні, кухні та всієї водопровідної системи. Крім того, цей генератор підтримував тепло у всій лікарні.
Початкова центральна адміністративна структура з червоної цегли (потім стала Будівлею спадщини) мала 3 поверхи, 139 футів завдовжки та 45 футів завширшки. Передбачалася для розміщення медичного, адміністративного та допоміжного персоналу. Мала два крила, де розміщували пацієнтів, також був підвал для зберігання обладнання. Центральний корпус збудували на 150 пацієнтів, а поруч розмістили ще додаткові корпуси. Вони були світлими та доволі зручними: там були спальні, робочі кімнати, просторі вітальні, відкриті веранди та денні зони з каміном.
Будували лікарню впродовж трьох років. Будівельники в цей час жили в наметах або будинках на двох осіб, лише деякі мали розкіш проживати в одному з шикарних пансіонатів Поноки. Дні, коли робітникам виплачували зарплату, були справжнім раєм для бізнесменів Поноки: у ті рідкісні вихідні вони відвідували місцеві паби, магазини… В літню пору любили купатися в річці Баттл або зіграти в бейсбол чи хокей. Френк Янг, який більш ніж 30 років керував психлікарнею, якось під час святкування 50-річчя лікарні пригадав, що в підлітковому віці керував деякими з цих спортивних команд.
Лікарню збудували з вогнетривких матеріалів, наприклад, стіни – з каменю та цегли, конструкцію – зі сталі, бетону та теракотових блоків. Споруду обладнали сучасною на ту епоху системою опалення, яка добре очищала та зволожувала повітря, тепле повітря пропускала лише в деякі кімнати. Блоки прямого випромінювання пари, що контролювалися термостатами, розташовувалися на відкритих місцях у світлих кімнатах для відпочинку, у спальнях та в коридорах. Весь медзаклад мав систему електричного освітлення та пожежну сигналізацію.
Ізольована електростанція виробляла достатню кількість електроенергії для освітлення всіх споруд і території біля лікарні, також забезпечувала роботу ліфта і обладнання для пральні та водопровідних насосів. До 1929 року електростанція навіть забезпечувала електроенергією всю Поноку.
Будівництво Centennial Centre завершили восени 1910 року. Крім самої лікарні та електростанції, була зведена водонапірна вежа місткістю 80 000 галонів. Воду до лікарні постачали з 200-футової свердловини.
Відкриття
Після будівництва для закладу почали шукати персонал по всій Канаді та США. Офіційно лікарню відкрили 4 липня 1911 року. Тоді з лікарні Манітоби до Centennial Centre перевезли всіх психічнохворих з Альберти. У той же час у провінції офіційно визнали посаду практикуючого лікаря в догляді та лікуванні психічнохворих.
Перший лікарняним наглядачем призначили лікаря Т. Доусона. Він був вражений облаштуванням закладу, його розкішшю та комфортом для пацієнтів. Декоративні електричні лампи розвіювали морок, притаманний психлікарням. До того ж у будівлі облаштували систему телефонного зв’язку, що на той час була рідкістю.
Сама атмосфера в лікарні була певного роду революційною: кімнати для пацієнтів нагадували звичайні кімнати, без різних огорож. Вже з першого дня відкриття вона заповнилася пацієнтами, медики почали втілювати на практиці свої прогресивні програми догляду та лікування.
Надавані послуги
Centennial Centre забезпечує лікування та підтримку людей із кризою психічного здоров’я та черепно-мозковими травмами. Тут лікують пацієнтів із розладами настрою (наприклад, тривога); психічними розладами (шизофренія, маревний розлад, біполярний розлад, депресія); деменцією… Основні інструменти лікування – медикаменти, поведінкова та групова терапія, правильне харчування та здоровий сон.
На початку ХХІ століття відгуки пацієнтів та їхніх рідних щодо лікарні були суперечливими. 22 липня 2021 року заклад відвідав міністр здоров’я Альберти Тайлер Шандро. Він заявив, що Альберта повинна пишатися такою лікарнею. За його словами, надавані послуги тут «на голову вищі», ніж пропонують інші психіатричні заклади провінції.
Пандемія COVID-19 стала причиною створення лікарнею спеціальної дистанційної програми лікування. Ця програма допомагає всім потребуючим жити максимально повноцінно, незважаючи на симптоми психічного захворювання чи якусь залежність. Вона пропонує онлайн-курси та заняття, зокрема: керування тривогою, запобігання рецидивам, підтримка однолітків, міжособистісні та внутрішньоособистісні навички, стратегії подолання.
Однак програма не для всіх. Ті, хто переживає кризу або потребує коригування лікування, все ж повинні вдатися до стаціонарних послуг. Програма призначена лише як додатковий ресурс до послуг, які вже отримують чи отримали пацієнти в лікарні.
