Коли Шарлін Хайслер зібралася почати працювати над докторською дисертацією з астрономії, її лікар порадив відмовитися від цієї ідеї, оскільки через захворювання муковісцидоз вона не проживе і двох років. Однак просто здатися не входило до планів Шарлін, тож вона прожила ще 8 років, упродовж яких таки отримала PhD і побудувала приголомшливу кар’єру астрономки в найкращих обсерваторіях світу, пише icalgary.
Освіта та наукові дослідження
Шарлін народилася 1 грудня 1961 року в Калгарі. У 1985 році отримала диплом бакалавра прикладної математики та фізики з відзнакою в Калгарському університеті. Один із викладачів сказав, що такі студенти, як Шарлін, є причиною того, чому йому подобається викладати. Під час навчання Шарлін працювала влітку науковим асистентом, а потім дебютувала як педагог у калгарському планетарії Centennial.
Перед тим, як Хайслер зайнялася докторською дисертацією, їй діагностували муковісцидоз – спадкове захворювання екзокринної залози, що уражає легені, органи травлення та потові залози. PhD вона отримала у 1991 році в Єльському університеті (США), її науковим керівником була Жанетт Патриція Вейдер. У своїй дисертації Шарлін досліджувала властивості галактик, спектральний розподіл енергії яких досягав максимуму 60 мікрон. Ці галактики згодом почали називати неофіційно «Пікери Шарлін». Шарлін з’ясовувала, що рухає цими пікерами, і дійшла висновку, що пікери – це короткочасна фаза ядерної активності, викликана якоюсь взаємодією.
Після захисту дисертації Шарлін вступила в постдокторантуру. Протягом двох років вона повинна була підтвердити свою наукову кваліфікацію в торонтському Йоркському університеті. У цей час Хайслер продовжила своє дослідження, розпочате в Єльському університеті. Вона пристрасно цікавилася еволюцією активних галактичних ядер. Під час постдокторантури Шарлін викладала два курси для бакалаврів та виступала з публічними виступами, під час яких заохочувала молодих жінок до заняття наукою.
Переїзд до Сіднея та початок кар’єри
У 1993 році Шарлін отримала постдокторську стипендію в Англо-Австралійській обсерваторії (ААО) і переїхала до Сіднея разом зі своїм чоловіком Дагом, який заради дружини поставив на паузу свою юридичну кар’єру в Канаді. Там вона працювала астрономом для дослідницького консорціуму IRIS та для AAO. Завдання, які здавалися складними для інших, Шарлін виконувала з легкістю та цікавістю. Такий ентузіазм став причиною, чому її запрошували працювати в різних галузях астрономії.
З 1996 року вона працювала в обсерваторії на сіднейській горі Стромло та в обсерваторії Сайдинг-Спрінг, що поблизу австралійського міста Кунабарабран. За цю роботу отримала престижну стипендію.
У 1997 році Гайслер разом зі Стюартом Ламсденом і Джеремі Бейлі почала досліджувати, чому тільки деякі галактики Seyfert 2 мають «приховані» області широких ліній, видимі лише в поляризованому світлі. Шарлін та її колеги довели сильну кореляцію між існуванням області широкої лінії та інфрачервоним кольором галактики. Вони розробили модель, відповідно до якої Seyfert 2 із «прихованими» областями – це просто ті сейфертівські галактики, вісь симетрії яких відносно близька до лінії видимості.
Останній великий проєкт
Перед тим, як стан здоров’я астрономки почав погіршуватися, вона працювала з Філом Епплтоном та Реєм Норрісом над проєктом, що мав на меті визначити, чи існують реальні докази зв’язку між рівнем активності галактичних ядер та рівнем активності спалаху зірок.
Однією з найбільших переваг Шарлін під час наукових дискусій щодо цього проєкту була її інтелектуальна чесність. Коли хтось із чоловіків надто некритично захоплювався ідеєю, Шарлін запитувала, а чи точно це може вийти, чи є необхідні дозволи, чи достатньо об’єктів у вибірці, щоби отримати статистично значущий результат тощо. Саме завдяки таким наполегливим дискусіям проєкт відточили і вдосконалили.
Після візиту до Чилі у вересні 1998 року для дослідження цієї теми хвороба Шарлін почала швидко прогресувати. До грудня 1998 року легенева функція Шарлін знизилася приблизно до 20%. У травні в Сіднеї їй пересадили легені, операція пройшла успішно. Через два дні після пересадки Хайслер вже займалася на велотренажері. Однак, незважаючи на всі ознаки одужання, наприкінці жовтня її стан раптово погіршився. Шарлін не стало 28 жовтня 1999 року. Їй було 37.
Вплив Шарлін на людей
За розповідями її студентів, Хайслер була не просто наставницею – вона була чудовим другом, старшою сестрою та неймовірним натхненням. Її чисте задоволення та захоплення астрономією пожвавили багато довгих ночей за телескопом та перетворили нудні зустрічі на яскравий досвід.
Вона була зразком для наслідування, зокрема, надихала на заняття наукою молодих студенток, які вагалися, чи варто приєднуватися до бастіонів астрономії, де більшість – чоловіки. Шарлін часто розповідала історію про те, коли, будучи молодою студенткою, прийшла на свій перший урок фізики в Калгарі й виявила, що вона єдина жінка в класі. Однак студентка спокійно сіла в першому ряду. Професор підійшов до неї та сказав: «Хм, молода леді, це урок фізики». Шарлін подивилася на нього і сказала: «Так, дякую, я знаю».
У науці є багато молодих людей, які б не опинилися там, якби не заохочення та керівництво Шарлін. Однією з її студенток була Таня Хілл – активна учасниця австралійської наукової комунікації. Ще одною була Ліза Кьюлі – професорка і директорка Центру передового досвіду ARC. Спеціалізуючись на еволюції галактик, вона отримала у 2005 році премію Енні Джамп Кеннон з астрономії за дослідження кисню в галактиках та кілька інших нагород. У 2022 році вона стала першою жінкою-директором Гарвард-Смітсонівського астрофізичного центру.
За розповідями колег Хайслер, жінка своїм прикладом показувала, як можна займатися наукою і водночас веселитися, будучи теплою, щирою та турботливою людиною. Вона була особливою. Шарлін прожила дуже яскраве, хоч і коротке життя.
Як писав її колега та друг Рей Норріс у статті про Шарлін, величезна кількість людей з усієї австралійської та міжнародної астрономічної спільноти була глибоко засмучена та шокована смертю Хайслер. За його словами, вона розповідала, що лікарі не очікували, що вона проживе після свого вісімнадцятиріччя, тож усі дані Богом роки стали для неї бонусом, який вона мала намір використати якнайкраще. І вона таки це зробила. Шарлін мала дивовижний вплив на всіх навколо, заражаючи своєю життєвою силою та ентузіазмом.
Після її смерті Астрономічне товариство Австралії започаткувало премію Шарлін Хайслер, яку присуджують за найвидатнішу кандидатську дисертацію з астрономії чи суміжної галузі. Лауреата запрошують представити статтю про свої дослідження на щорічній науковій зустрічі Астрономічного товариства Австралії, де і вручають премію. Приз складається з медалі Шарлін Хайслер та премії в розмірі 1000 доларів США. Також переможець отримує членство в ASA на один календарний рік. Кожен австралійський університет може подавати щонайбільше дві номінації на рік. Кандидатури схвалює керівник наукового підрозділу кандидата за погодженням з його академічним персоналом.
