«Калгарі Стемпідерс» – професійна канадська футбольна команда, що провела свою першу гру в 1945 році та стала однією з дев’яти засновниць Канадської футбольної ліги (CFL). Команда має багату історію та прославилася своєю значною присутністю у світі канадського футболу. Завдяки кільком перемогам на Кубку Ґрея, відданій базі вболівальників і прагненню досконалості «Стемпідерс» завоювала репутацію однієї з найуспішніших і найулюбленіших спортивних команд у Калгарі. Докладніше про довгий і складний шлях до слави легенди канадського футболу читайте далі на icalgary.
Як узагалі зародився канадський футбол в Калгарі?
У 1860-х в Канаді вперше зіграли в регбі, а саме в Монреалі. Через 20 років гра стала популярною в Калгарі, зокрема в казармах Північно-Західної кінної поліції. Упродовж років регбі тут активно розвивалося, поки не перетворилося на канадський футбол – контактний вид спорту, який поєднує різні елементи американського футболу та регбі.
У 1909 році команда «Калгарі Тайгерс» приєдналася до Альбертського футбольного союзу з регбі (ARFU), а вже через два роки завоювала титул чемпіона Західної Канади з регбі. Перша світова війна призупинила розвиток спорту, але в 1919 році до ARFU приєдналася новостворена калгарська команда «Калгарі Кенакс».
У 1921 році єдиним міським представником із канадського футболу в ARFU був клуб «Калгарі». У 1922 році Калгарі не мало власної команди, а вже наступного року тут створили «Батальйон». Команду назвали на честь тутешнього військового батальйону, що фінансував регбістів. У 1924 році «Батальйон» виборов чемпіонський титул, але програв Вінніпегу у фіналі Західного дивізіону, після чого команда оголосила про розпуск.
Канадський футбол повернувся в Калгарі в 1928 році, коли утворилася команда «Калгарі Тайгерс». У 1929 році її гравець Джеррі Зайберлінг зробив перший офіційний пас в історії канадського футболу.
У 1931 році в місті з’явилася ще одна команда – «Калгарі Альтомах», яка проіснувала лише до 1934-го. Наступного року була утворена нова команда – «Бронкс», що приєдналася до Західного міжпровінційного футбольного союзу (WIFU) в 1936 році, а в 1937–1938-х фінішувала в регулярному сезоні першою. На заваді розвитку канадського футболу стала Друга світова війна.
Створення та перші роки «Калгарі Стампідерс»
У вересні 1945 року кілька інвесторів заснували команду «Калгарі Стемпідерс». Хоча того року регулярного сезону не було, але футболісти «Стемпідерс» на чолі з тренером Діном Гріффінгом перемогли команду «Реджайна Рафрайдерс» у серії з двох ігор, а потім програли «Вінніпегу Блу Бомберс» у чемпіонаті WIFU.
Офіційні кольори команди – червоний, чорний і білий, що символізують сильну та сміливу самобутність. У 1946 році команда фінішувала першою під керівництвом Пола Роу в WIFU, а наступного року – другою, програвши «Вінніпегу Блу Бомберс». У наступному сезоні посаду тренера обійняв Лес Лір.
Регулярний сезон 1948 року команда пройшла без поразок і навіть перемогла на Кубку Ґрея – фінальному матчі чемпіонату Канадської футбольної ліги (трофей, що вручається переможцю, має таку ж назву).
У 1949 році команда почала співпрацю з футболістом Езретом Андерсоном, який певний час грав на атакуючій позиції тайт-енд, що поєднує в собі ролі нападника та приймача. У 1955 році Андерсон завершив кар’єру футболіста, але продовжував працювати в «Стемпідерс» на різних посадах до 90 років.
Після 25 перемог поспіль, у жовтні 1949 року, команда програла «Саскачевану Рафрайдерс». Згодом вона знову потрапила до фіналу Кубка Ґрея, але програла «Монреалю Алуету».
Низка поразок та постійна зміна тренерів
У сезоні 1950 року «Стемпідерс» не вдалося потрапити в плей-оф (післясезоння) – гру чи серію ігор, які проводять після закінчення регулярного сезону для визначення чемпіона. Наступного року в плей-оф команда не потрапила знову, а ще через рік посаду головного тренера обійняв Боб Снайдер. Незважаючи на зміну тренера у 1953-му, команда вкотре пропустила післясезоння. Після приходу тренера Ларрі Сімерінга футболісти знову зазнали поразки, хоча й гравець Говард Во здобув важливий рекорд – став першим у Канадській футбольній лізі, хто пробіг понад 900 метрів за сезон.
У 1955 році «Стемпідерс» привітала нового тренера – Джека Хеннемаєра. Однак успіху на полі знову не вдалося досягти, «Стемпідерс» програла навіть команді-новачку BC Lions. Наступного року гравці знову пропустили плей-оф, через що на пост тренера обрали Отіса Дугласа.
У 1957-му «Стемпідерс» посіла 3-тє місце, після чого програла «Вінніпегу Блу Бомберс» у півфіналі Західного дивізіону. Гендиректор Джим Фінкс запровадив у 1960-х кілька вдосконалень для покращення роботи команди, однак перед цим їй потрібно було пройти через сезони 1958–1959 років, пропустивши в обох плей-оф.
Новий стадіон та прихід легендарного захисника
У серпні 1960 року відбулася перша гра «Стемпідерс» на новому стадіоні «Макмагон», що став новим домом команди. Хоча калгарці програли «Вінніпегу Блу Бомберс», але через два тижні відновили репутацію, обійшовши «Саскачеван Рафрайдерс».
У 1960 році «Стемпідерс» нарешті вийшла в післясезоння, хоча й програла «Едмонтон Ескімос» у півфіналі Західного дивізіону. Після цієї невдачі Отіса Дугласа звільнили з посади тренера, натомість замінивши Стівом Оуеном. Оуену вдалося протриматися тільки до кінця сезону, після чого він передав пост Боббі Доббсу.
У 1961 році команда знову потрапила в плей-оф, однак програла у фіналі Західного дивізіону. Вагомою подією стало приєднання до команди Уейна Харріса – одного з найкращих захисників в історії CFL. Харріс допоміг провести калгарцям найкращий сезон, починаючи з 1949 року.
Нові рекорди
У сезонах 1963–1964 років команда фінішувала другою, але програла в післясезонні Західного дивізіону. Щодо важливих здобутків, то Ловелл Коулман став першим футболістом команди зі званням «Найвидатніший гравець CFL». У 1964-му тренер Боббі Доббс подав у відставку, а його колишнього помічника Роджерса Ліхью підвищили до генерального менеджера. Згодом Доббса замінив Джеррі Вільямс.
У 1966 році легенда канадського футболу Ловелл Коулман отримав травму, тож «Стемпідерс» завершила сезон тільки четвертою. Водночас новий захисник Пітер Ліске здобув рекорд – кинув приймачам м’яч на 1990 метрів. Ліске покращив свої досягнення в 1967 році, встановивши новий рекорд ліги з 40 передачами тачдауну. Джеррі Вільямса призначили найкращим тренером CFL, однак команда програла у фіналі «Саскачевану Рафрайдерс».
Наступного року «Стемпідерс» виграла свій перший із 1948 року Кубок Ґрея, а потім програла «Оттаві Раф Райдерс». У 1969 році головним тренером став Джим Дункан.
Швидкий злет і довге падіння
1970-ті «Стемпідерс» розпочала з поразки, програвши «Монреалю Алуеттс», але вже через рік команда перемогла на Кубку Ґрея. У 1970-му до Калгарі прибув гравець Джон Форзані, завдяки якому «Стемпідерс» обійшла «Торонто Аргонавтс» та виборола Кубок Ґрея на залитому дощем ванкуверському стадіоні.
У 1972 році розпочався 20-річний період занепаду команди. У 1974-му команда фінішувала аж 5-ю та пропустила плей-оф. Головним тренером тоді працював Джим Вуд, але перед сезоном 1975 року його замінив Боб Бейкер. Команда знову не потрапила в післясезоння, зате футболіст Віллі Берден виграв нагороду «Найвидатніший гравець CFL» за встановлення рекорду CFL із бігу на 1700 метрів.
У 1976 році команда отримала найгірший результат за всю свою історію, через що тренера Боба Бейкера замінили Джо Тіллером. Наступного року тренером став Джек Готта, але «Стемпідерс» пропустила плей-оф шостий рік поспіль. Під керівництвом Готти команда таки змогла вийти в плей-оф – у 1978–1979 роках.
Чергова зміна тренерів і загроза банкрутства
1980-ті команда розпочала з хорошим результатом, але програла в півфіналі Західного дивізіону. Калгарці відновили авторитет у 1982-му, проте через чергову поразку в півфіналі Західного дивізіону Джек Готта був вимушений залишити частину своїх обов’язків генменеджера, натомість він зосередився на тренерській роботі. Незабаром правління «Стемпідерс» запросило на посаду керівника команди Уолтера Пріско. Серед його обов’язків було ведення бухгалтерського обліку, маркетинг та налагодження зв’язків із громадськістю.
Коли команду очолив тренер Стів Буратто, ситуація не покращилася: він привів «Стемпідерс» у 1984 році до останнього місця. Наступного сезону Буратто звільнили. Справи не пішли на краще й під час тренерства Бада Райлі, він залишив посаду в 1985-му, коли команда здобула останнє місце.
На той час «Стемпідерс» не могла зібрати на своїх домашніх іграх навіть 15 000 вболівальників, через що опинилася під загрозою банкрутства. Завдяки вдалій маркетинговій стратегії – проведенні кампанії «Збережемо наші марки» –команда продала понад 22 000 абонементів, що забезпечило їй фінансову подушку на декілька років.
У 1986 році команда повернулася на поле. Головним тренером тоді працював Боб Веспазіані. Рекордсменом того року став футболіст Рік Джонсон через велику кількість переданих пасів та отриманих нагород. Повільний старт у 1987 році змусив Веспазіані піти з посади, а замінив його Ларі Кухаріч. З останнім футболісти нарешті змогли досягти успіху: перемогли у 8 з 10 ігор, перш ніж програли у півфіналі «Едмонтону Ескімосу».
У 1988 році президентом команди став Норман Квонг, після чого почалося активне процвітання клубу. Наступного року Кухаріч залишив тренерство, адже команда програла півфінал Західного дивізіону. Замінив його Воллі Буоно.
Зміна власників та захисників
У жовтні 1991 року «Калгарі Стемпідерс» викупив калгарський підприємець Ларрі Рікман. У фіналі Кубка Ґрея команда боролася проти «Вінніпега Блу Бомберс». Тоді калгарські футболісти продемонстрували чудові результати й принесли команді першість.
У 1993-му «Стемпідерс» здобула першість у Західному дивізіоні, але у фіналі програла «Едмонтону Ескімосу», через що не потрапила до Кубка Ґрея, який тоді проводили в Калгарі. Наступного року «Стемпідерс» набрала найбільшу в історії CFL кількість очок у регулярному сезоні, зокрема 698. У фіналі Західного дивізіону команда програла BC Lions. Через незрозумілі причини найкраща команда регулярного сезону продовжила програвати великі ігри.
У 1995 році «Стемпідерс» знову дійшла до фіналу в регулярному сезоні, однак програла на Кубку Ґрея. Згодом власник команди Ларрі Рікман продав «Стемпідерс» Сігу Гутче. У лютому 1996 року президентом клубу обрали Стена Шварца – майбутнього члена Залу слави CFL.
У 1996 році захисник Джефф Гарсія привів команду до першого місця, однак під час гри сильно пошкодив коліно, тож у фіналі Західного дивізіону «Стемпідерс» програла «Едмонтону Ескімосу». Згодом Гарсія був номінований на нагороду «Найвидатніший гравець ліги», посівши друге місце за свою гру. У сезоні 1998 року здобувати перемоги Гарсії допоміг захисник Дейв Діккенсон.
У фіналі Кубка Ґрея 1998 року «Стемпідерс» обіграла Hamilton Tiger-Cats завдяки Марку МакЛафліну, який забив гол на останній секунді гри. Після сезону 1998 року Гарсія залишив команду, дозволивши Дейву Діккенсону його замінити. Наступного року команда фінішувала в регулярному сезоні другою, завдяки чому кваліфікувалася на матч-реванш на Кубку Ґрея. Після здобуття помірного успіху в 1990-х і щорічного виходу в плей-оф очікування щодо 2000-х серед футбольних фанатів були надзвичайно високими.
Сподівання фанатів команда виправдала: вже у 2000 році «Стемпідерс» здобула першість у Західному дивізіоні, а Дейва Діккенсона визнали найвидатнішим гравцем CFL. Під час міжсезоння Діккенсон покинув «Стемпідерс», аби випробувати свої сили в «Сан-Дієго Чарджерс». У той же час звільнили лідера команди Аллена Піттса.
У 2001 році завдяки захиснику Маркусу Кренделлу команда потрапила в плей-оф. Завдяки його висококласній грі, команда перемогла «Вінніпег Блу Бомберс» і виграла свій п’ятий Кубок Ґрея.
Розбіжності в команді
Після того як у 2001 році «Стемпідерс» викупив бізнесмен із Каліфорнії Майкл Фетерік, команда пережила три суперечливі роки. Фетерік наполіг, аби його сина Кевіна Фетеріка взяли до лави захисників. Згодом посаду головного операційного директора обійняв Фред Фатері із сумнівною репутацією. У січні 2003-го головним тренером став Джим Баркер.
Ситуація погіршилася, коли «Стемпідерс» у 2003 році фінішувала останньою в Західному дивізіоні. У вересні Фатері пішов із команди, а новим президентом став колишній гравець Марк МакЛафлін, що викликало дискусії серед інших футболістів. Через невдоволення команди МакЛафлін пробув на посаді президента тільки 56 днів, передавши пост Рону Руку. Генменеджером та головним тренером Рук призначив Метта Дунігана. Однак такі організаційні зміни не принесли позитивних результатів, тому після сезону 2004 року правління «Стемпідерс» зруйнувало свою репутацію вщент.
Відновлення репутації
У 2005 році група під керівництвом Теда Хелларда, Джона Форзані та Дага Мітчелла викупила приблизно за 6 мільйонів доларів «Калгарі Стемпідерс» у Майкла Фетеріка. Через кілька днів після зміни власників генменеджера і тренера Дунігана, а також президента Рука було звільнено. Генеральним менеджером став Джим Баркер, а головним тренером і віцепрезидентом із футбольних операцій – Том Хіггінс. Президентом команди став один із власників – Тед Хеллард. Після таких кардинальних змін «Стемпідерс» фінішувала другою в Західному дивізіоні, але програла у півфіналі «Едмонтону Ескімосу».
На початку 2007 року головний тренер Том Хіггінс відчув тиск від правління команди, а після поразки від «Саскачеван Рафрайдерс» у півфіналі Західного дивізіону залишив посаду. Його замінив Джон Хафнагель.
Зі зміною тренера швидко відбулися покращення: гравець Джоффрі Рейнольдс продемонстрував приголомшливі результати, а футболіст Берріс переміг у номінації «Найвидатніший гравець». «Стемпідерс» виграла свій шостий Кубок Ґрея, перемігши «Монреаль Алуетс». У 2014 році захисником став Бо Леві Мітчелл, завдяки якому «Стемпідерс» всьоме перемогла на Кубку Ґрея. Бо Леві Мітчелл відомий своїми надзвичайними навичками захисника, через що отримав численні нагороди.
Загалом, з часу заснування в 1945 році «Стемпідерс» залишила великий слід у Канадській футбольній лізі (CFL).