Яхт-клуб Калгарі (СYС) розташований на двох акрах набережної на східному березі озера Честермір. Члени цього клубу насолоджуються катанням на човнах, освітніми та соціальними заходами. Клуб є некомерційною організацією, ним керують віддані своїй справі працівники, які добровільно віддають час і зусилля на розвиток та популяризацію вітрильного спорту в Калгарі. Докладніше про історію СYС та його творців далі на icalgary.
Спорудили перші калгарські моряки
У 1923 році на озері Честермір з’явився перший вітрильник, яким володів Морріс Шайбек. У 1924 році Рой Лі придбав 15-футове судно під назвою The Native Daughter і зацікавив офіцера поліції Калгарі Майка О’Саллівана цим видом спорту. Згодом ці троє чоловіків заснували Вітрильний клуб Калгарі. Човен Шайбека назвали «Міс Калгарі», а човен О’Саллівана – The Gleaner на честь першого човна, на якому він плавав в Ірландії.
Разом зі зростанням кількості любителів цього спорту зростала й потреба в спеціальному місці для зберігання човнів. У 1920-х перші моряки перепрофілювали одну зі споруд на будівлю яхт-клубу. У 1930-х Джордж Хоффнер облаштував на східному березі (де потім розмістився The Landing) невеликий склад. Хоффнер активно підтримував місцевих веслярів і моряків на човнах. Найбільш вправним спортсменам Джордж дарував кубок Хоффнера.
Коли шосе № 1 проклали через озеро, довелося змінити місце розташування яхт-клубу. Тому, у 1934 році побудували нову будівлю далі на південь, з іншого боку дороги і мосту, на орендованому майні Канадської тихоокеанської залізниці. Біля нового клубу спорудили навіс для човнів. СYС також мав залізничні колії, щоби легко перетягувати човни в сарай.
Коли північний кінець озера занадто заповнився човнами і став непридатним для плавання в 1951 році, клуб перемістили на 635 East Chestermere Drive. Сарай знаходився на південному заході від території, а двері виходили на захід, з кріпленнями для пальців, які допомагали морякам спускатися на воду. Сарай перенесли в 1959 році у південний кут яхт-клубу.
У 1978 році клуб організував конкурс на найкращий дизайн прапора. З того часу дизайн ще кілька разів змінювався. Однак історія популярного прапора (червоне тло з білим вітрильником), ймовірно, починається на початку 1980-х років, коли Пітер Уайт був коммодором.
Епоха віндсерфінгу
Значною мірою завдяки зусиллям коммодорів (військово-морське звання), як-от Пітер Вайт чи Джеррі Мей, 1980-ті роки стали періодом стрімкого зростання популярності віндсерфінгу – виду вітрильного спорту, під час якого управляють легкою дошкою невеликого розміру зі встановленим вітрилом.
Тоді були започатковані вечірні змагання віндсерферів щовівторка та щочетверга. Школою віндсерфінгу керував Стівен Райхенфельд – матрос і коммодор. Наприкінці 1980-х він залишив роботу задля створення сім’ї.
Занепад і відродження клубу
У 1990-х коммодор Кіт Герн практично врятував клуб від банкрутства, оскільки без його зусиль і чіткого адміністрування він міг би перестати існувати. Кіт горів ідеєю відновити сплячу Школу віндсерфінгу, щоби залучити нових моряків.
Тоді СYС був на межі краху, однак завдяки волонтерам та добровільним внескам вдалося потроху відновити його діяльність. Дейв Доусон (скарбник і коммодор СYС) та матрос Френк Столлберт працювали в Технологічному інституті Південної Альберти і мали доступ до великих майстерень. Вони разом із Кітом Герном та Тімом Хорнеттом на кількох вихідних відремонтували клуб.
Вже навесні 1995 року клуб проводив програму «Навчіться плавати». Там за рік навчили приблизно 15 молодих людей. Це стало початком великих справ. Приблизно в той же час Дейв Доусон розпочав щорічну подорож членів клубу до тихоокеанського західного узбережжя. Групові чартерні кільові човни та досвідчені учасники допомагали менш досвідченим вдосконалювати свої навички та орієнтуватися в складних припливах.
Фінансові успіхи
На початку 2000-х коммодор Карстен Далберг разом із Кітом Герном відіграли важливу роль в отриманні ігрової ліцензії AGLC (комерційне підприємство та агентство уряду Альберти, яке контролює індустрію азартних ігор, алкогольних напоїв і канабісу у провінції). Клуб отримав доступ до фінансування казино, а отже, нові засоби доходу. За ці кошти замінили всі хиткі споруди берегової лінії на доки.
Тоді у клубі вирішили, що можуть дозволити собі менеджера, який організовуватиме школу та створюватиме програму перегонів. Калгарський яхт-клуб став чи не першим в Альберті, у якого був власний менеджер. У 2001–2005 роках СYС налічував орієнтовно 35 членів. Один із них, Ерік Тулк, виграв молодіжний чемпіонат Канади Laser Radial у 2005 році в Нью-Брансвіку.
Труднощі виникли з пошуком тренерів, однак згодом усе ж вдалося залучити досвідченого тренера з Манітоби Стіва Макбрайда. Деяких тренерів запросили з Великої Британії. Завдяки розумному управлінню та успішному збору коштів клуб зробив заощадження в банку для майбутніх членів СYС.
У 2005 році коммодор Крейг Нарравей звільнив клуб від муніципального податку на майно відповідно до Положення про звільнення від податку на майно громадських організацій (COPTER). Клуб подавав заявку ще в 1999 році, але місцева влада міста Честермір кілька разів відмовила. Крейг не збирався здаватися, і у 2005 році таки виграв справу. Це заощадило клубу понад 30 000 доларів на рік.
Ще одна людина, яка долучилася до сприяння хорошій фінансовій складовій клубу, – Білл Маллой, матрос і коммодор. Він прораховував усі необхідні витрати.
Оновлення та розбудова
Стівен Райхенфельд, який раніше керував Школою віндсерфінгу, отримав підтримку від працьовитої та цілеспрямованої виконавчої групи та долучився до розбудови клубу. Проєктував споруди архітектор-член клубу, а будували їх завдяки волонтерським внескам Ральфа Саутвелла.
Скарбником СYС стала Елінор Саутвелл, під її керівництвом клуб накопичив понад 500 000 доларів США і зміг завершити будівництво без боргів. Філ Пакстон керував будівництвом і бюджетом, а також забезпечив грант у розмірі 50 000 доларів від уряду провінції. Крім того, він подарував ландшафтний дизайн і використав свої ділові контакти, аби отримати землю для газону на березі озера.
Унікальний бар Obsession спроєктували й побудували Браян Грем і Дейв Мартін за допомогою інших членів. У 2020 році, коли кількість членів яхт-клубу значно зросла, виникла потреба в більшому складі для човнів і матеріалів, а також у новій робочій зоні, тому сарай вирішили знести. Знадобилося багато волонтерів і майже три дні роботи, щоби вивезти все, що від нього залишилось.
Загалом, за 20 років ХХІ століття ентузіасти-члени клубу та моряки пропустили лише один чемпіонат світу з класу Laser Masters. Їхній невтомний дух і самовідданість улюбленій справі заслуговують на повагу, вони слугують чудовим прикладом для молоді, демонструючи, що «Спорт для життя» – це більше, ніж просто яскраве гасло.
Крім описаних, до Калгарського яхт-клубу причетні багато інших людей, завдяки яким клуб став таким популярним. Це, наприклад, Білл Маллой, Дейв Елліотт, Леслі Райхенфельд, Майк Хупер, Філ Пакстон та багато інших. Разом вони збудували основу для СYС, який постав у 2020-х роках.
