30 Січня 2023

Місце збору любителів авіації: історія Авіаклубу Калгарі

Related

Lukes Drug Mart: найстаріша приватна аптека Калгарі

У 1951 році Джим Люкс відкрив у районі Бріджленд...

Топ-7 СПА- та оздоровчих центрів Калгарі

СПА-центри – це професійно підготовлені місця, де кожен може...

Centennial Centre: перша психлікарня Альберти

На початку ХХ століття в центральній Альберті, серед пишних...

Історія калгарської Associate Clinic

Медична клініка Associate Clinic – один із перших медичних...

Два роки COVID-19: хронологія пандемії в Альберті

5 березня 2020 року в Альберті зареєстрували перший випадок...

Share

Calgary Flying Club (CFC) – це некомерційна організація, що з 1927 року надає широкий спектр тренінгів, доступ до літаків, навчальну та соціальну діяльність для авіаторів. Клуб розташований в аеропорту «Спрінгбенк». CFC керує професійною школою льотної підготовки, яка готує приватних пілотів до ліцензування. Історія клубу від початку заснування й до завершення Другої світової війни далі на icalgary.

Заснували ентузіасти

1 листопада 1927 року, через 6 місяців після того, як американський пілот Чарльз Ліндберг здійснив перший самостійний політ на літаку над Атлантичним океаном, понад 100 авіаційних ентузіастів зібралися в Калгарі, аби створити організацію для пілотів. Назвали організацію «Аероклуб Калгарі» (у 1946 році перейменували на «Авіаклуб Калгарі»).

Фінансову підтримку надав Департамент національної оборони, оскільки після Першої світової війни канадські управлінці зрозуміли, що військовим у подальшому знадобиться база навчених пілотів. У 1926 році департамент заявив, що надасть 2 безкоштовні літаки аероклубу, який відповідатиме певним вимогам, зокрема, потрібно було мати аеродром для польотів та щонайменше 30 членів, які готові стати кваліфікованими пілотами. Таким вимогам відповідав «Аероклуб Калгарі». Департамент погодився виділяти клубу 100 доларів США за кожен виданий сертифікат пілота та 3 долари за годину польоту, проведену за навчанням.

Перше засідання новоствореного аероклубу відбулося 1 листопада 1927 року. Президентом обрали Фреда Р. МакКолла. У першу ж ніч 98 осіб долучилися до організації, з яких 56 були готові пройти навчання. Газета Calgary Herald писала про клуб як «одну з найбільш завзятих організацій, які коли-небудь засновувалися в Калгарі».

Початок навчання

Навчання розпочалося 15 листопада у Fire Hall № 1. За 25 лекцій потрібно було заплатити 15 доларів, а за отримання ліцензії приватного пілота – 150 доларів. На той час це були великі суми, однак клубу все одно вдалося залучити 100 учнів. Офіційно клуб зареєстрували 1 грудня 1927 року.

Літаки CFC отримав аж у вересні 1928 року, оскільки до цього часу клуб не міг знайти кваліфікованого пілот-інструктора. Зрештою, на роботу прийняли Білла Ратледжа. Вже 19 вересня 1928 року клуб розпочав польоти, а через 10 днів відбулося перше авіашоу в Калгарі.

До кінця 1928 року клуб підготував 9 приватних пілотів і 1-го комерційного. Тоді навчалося вже 310 осіб. Певні проблеми створював вибір аеродромів. На аеродромі Banff Coach Road перешкоджав поривчастий вітер та кам’янистий ґрунт. Тоді вирішили перенести клуб до нового муніципального аеропорту поблизу Школи Стенлі Джонса (за кілометр на північний схід від центру Калгарі). У листопаді 1928 року тут отримала приватну ліцензію перша жінка-пілот в Альберті.

Наступного року клуб складався вже з 1060 членів і став найбільшим аероклубом в Канаді та другим за величиною у Британській імперії. Тоді ж почав видавати журнал Slipstream.

«Чорна» смуга

У липні 1929 року перший пілот-інструктор Білл Ратледж звільнився, щоби зайнятися створенням власної компанії. Разом із Біллом пішли помічник інструктора, авіаінженер та учень інженера. Оскільки персонал значно скоротився, клуб був вимушений призупинити польоти до 9 серпня. Згодом Білла замінив Джо Паттон. У вересні CFC переїхав до нового муніципального аеропорту.

1930-ті для клубу виявилися нелегкими через економічну депресію. Деякі члени клубу закликали продати всі активи. Однак після кількох дебатів вирішили, що клуб продовжуватиме навчати польотів.

9 березня 1930 року літак Curtis C-1 Robin зазнав сильних пошкоджень, а пілот-студент Білл Сміт отримав серйозні травми. 22 липня літак G-CAKQ пошкодився настільки, що не підлягав ремонту. Ці два літаки були єдиними у клубі, тому CFC змушений був призупинити роботу.

Польоти відновили в липні 1932 року, а Джордж Кларк став головним інструктором і авіаінженером. До наступного року попит на навчання зріс настільки, що з’явилася потреба в ще одному літаку. Його знову надав Департамент національної оборони.

Служба під час війни

У другій половині 1930-х років економіка в країні почала йти на покращення. У 1936 році CFC вже пропонував навчання «Польоту наосліп» на новому літаку. Влітку перед Другою світовою війною клуб уклав контракт на підготовку пілотів для Королівських військово-повітряних сил Канади.

У серпні 1940 року клуб перевів персонал до Летбриджа, щоби працювати там у Початковій школі льотної підготовки № 5 (EFTS) у межах плану навчання авіації Британської Співдружності.

Після початку війни приміщення клубу, літаки та персонал, як і планувалося, були передані на службу військово-повітряним силам. У Kenyon Field (де потім розмістився аеропорт Летбриджа) 29 липня 1940 року 9 інструкторів почало готувати до польотів 24 студентів.

Умови проживання в EFTS були складними: замість меблів стояли порожні бочки для цвяхів і ящики для фруктів, власних душових не було, тому користувалися душовими однієї із сусідніх авіакомпаній. Однак умови проживання льотчиків були не єдиною проблемою: сильний вітер, характерний для Летбриджа, ускладнював польоти на легких біпланах, що використовувалися для тренувань.

У 1930-х роках аеропорт у Летбриджі був основним аеропортом для проведення бойових дій по всій країні, оскільки транспортні літаки того часу не мали потрібної дальності, щоби добратися до Калгарі.

Важливо зауважити, що під час Другої світової війни смерті пілотів фіксувалися не лише в небі над Європою та Азією. Кілька викладачів і студентів цієї льотної школи загинули або отримали серйозні травми під час аварій.

Нова сторінка в історії клубу

28 червня 1941 року EFTS перенесли на нову базу біля міста Хай-Рівер, щоби уникнути вітряних умов. Тоді почалася нова сторінка в історії клубу. Однак умови проживання в Хай-Рівері були також складними. Після завершення будівництва та доріг із твердим покриттям школу офіційно відкрили 23 вересня. Відкриття відсвяткували за допомогою авіашоу.

У 1942 році студента Білла Сміта підвищили до командира персоналу. У січні школу інспектував президент Канадської асоціації аероклубів, а згодом – віцемаршал авіації. Збільшилася кількість самих інструкторів. Серед персоналу з’явилася перша жінка.

Інструктори EFTS № 5

Навесні в Хай-Рівер сталася сильна повінь. Тоді персонал школи долучився до допомоги місту, здійснюючи десантне постачання питної води цивільним, які опинилися в ізоляції. Південну частину аеродрому затопило, а верхня частина виявилася непридатною для експлуатації.

Інша прикра подія сталася того ж року, коли нетверезий оператор диспетчерської надіслав повідомлення про те, що EFTS атакують японці. Таке повідомлення викликало величезний ажіотаж, хоча було помилковим. Наступного дня оператора звільнили. Іронія долі полягає в тому, що Альберта все ж таки згодом зазнала нападу японців, хоча й не в традиційному розумінні. Японці помістили вибухівки під повітряними кулями та пролетіли з ними над північною частиною Тихого океану. Кілька з бомб приземлилися в Північній Америці, одна з них – біля EFTS. Працівникам вдалося вчасно знайти її та вивести з ладу. Про цю подію цивільним не розповідали, аби не сіяти паніку.

У березні 1944 року EFTS № 5 закрили. Клуб використовував Хай-Рівер як базу для операцій аж до кінця війни і заради безпеки населення все ще залишався в місті до кінця 1940-х років. У 1946 році клуб змінив назву на «Авіаклуб Калгарі».

.,.,.,.