28 Березня 2024

Расизм та опір: темні сторінки історії Калгарі й Альберти

Related

Як вибрати послугу з прибирання тренажерного залу: що повинен знати кожен власник тренажерного залу

Вибір правильної послуги з прибирання тренажерних залів має першочергове...

Ставки на кулачні бої: як вибрати букмекерську контору?

Останнім часом ставки на спорт стали не просто розвагою...

Корінний досвід у Калгарі: кілька способів ознайомитися з культурою перших народів

Калгарі пропонує безліч можливостей для вивчення своєї історії та...

Історія Меморіалу солдатам Калгарі

Меморіал солдатам Калгарі – це пам’ятник війни, який вшановує...

Один із найбільших у Західній Канаді: історія музею Glenbow

Музей Glenbow – художній та історичний музей у Калгарі,...

Share

Темна історія альбертських прерій відома не всім. Її немає в навчальних програмах та звичайних історіях про Альберту. Однак, як і будь-який інший куток землі, Альберта має свої таємниці та історичні сторінки, якими не пишається. Проте вони були, тож заперечувати це беззмістовно, навпаки – їх потрібно знати, аби більше ніколи не повторювати в майбутньому. Докладніше далі на icalgary.

Хвиля темношкірих іммігрантів

У 1896–1914 роках федеральний уряд розпочав кампанію під назвою Last Best West задля розбудови сільського господарства Західної Канади. Уряд заохочував фермерів зі Східної Канади, Британії та Сполучених Штатів приїжджати на захід Канади, де їм безкоштовно виділять землю.

У 1907 році територія США Оклахома стала штатом. Багато афроамериканців, які там жили, вирішили виїхати зі штату, щоби уникнути можливих нападів від радикальних расистів. Приваблювала цих людей сусідня Канада та запропоновані урядом землі, тому за кілька років на захід Канади переїхало понад мільйон американських фермерів. Такі громади, як Вайлдвуд, Бретон (Кейстоун), Кемпсі та Амбер Веллі в Альберті на початку ХХ століття були заселені темношкірими. Активно приїжджали цілими сім’ями й до зростаючих міст провінції, як-от Форт-Маклауд, Форт-Саскачеван, Летбридж, Едмонтон і Калгарі.

Деякі місцеві організації та члени громади виступили проти такої хвилі іммігрантів та активно скаржилися на темношкірих поселенців. Канадським урядовцям під час створення Last Best West не спало на думку, що Канаду як сприятливий для них варіант розгляне стільки темношкірих людей і це призведе до суспільних конфліктів.

Водночас деякі з іммігрантів згодом відзначилися в історії Альберти та її розвитку. Наприклад, важливими чорношкірими піонерами в південній Альберті були Джон Уер, Деніел Льюїс та Енні Сондерс.

Джон Уер – один із найвідоміших ковбоїв і власників ранчо в Альберті. Він прибув сюди ще в 1882 році у складі групи людей, яка везла 3000 голів великої рогатої худоби на південний захід Калгарі. Джон вирішив тут залишитись і відкрив власне ранчо в невеликому селі Мілларвіль у 1900 році.

Джон Уер із сім’єю

Тесляр Деніел Льюїс прибув до Альберти разом зі сім’єю в 1889 році. Його донька Мілдред згодом вийшла заміж за Джона Уера. Льюїс був майстерним столяром, виготовляв перила та вишукані дерев’яні деталі для будинків калгарських багатіїв. За деякими даними, він долучився до будівництва знаменитого будинку родини Логідів у 1891 році.

Енні Сондерс – медсестра, яка лікувала дітей полковника Джеймса Ф. Маклеода. Після роботи в Маклеодів, керувала пральнею, рестораном і пансіонатом для дітей у містечку Пінчер-Крик.

Вияви суспільного невдоволення

Новоприбулим поселенцям було непросто. Вони мали не лише витратити безліч зусиль над тим, щоби приборкати тверду й суху землю Альберти, але й боротися із суворою атмосферою суспільної нетерпимості.

Едмонтонська рада з торгівлі лобіювала проти імміграції чорношкірих і навіть створила петицію, яку підписали приблизно 3000 людей та схвалили Ради торгівлі Калгарі, Морінвіля та Форт-Саскачевана. Петицію надіслали уряду Вільфреда Лор’є.

Вільфред Лор’є

Ще деякі організації Альберти, як-от жіноча благодійна організація Imperial Order Daughters of the Empire (IODE), написали до уряду невдоволені листи. Найчастіше в листах скаржилися на те, що швидкий приплив афроамериканців перешкодить світлошкірим оселитися поблизу них. Крім того, IODE та Об’єднана фермерська асоціація надіслали листи, посилаючись на сексуальну непристойність афроамериканців.

Відповідь уряду

Згодом уряд вирішив скасувати вже розгорнуту широку рекламну кампанію. Але як урядовці мали делікатно пояснити, що західні прерії раді лише світлошкірим фермерам?

Прем’єр-міністр Вільфред Лор’є схвалив Постанову Ради, яка пропонувала заборонити імміграцію темношкірих терміном на один рік, проте постанова так і не набула чинності через побоювання Канади зірвати торговельні переговори зі США.

Натомість з імміграцією боролися таємно. Представників канадського уряду направили до США, щоби вони перешкоджали приїзду темношкірих до Канади. Міністерство імміграції зі свого боку розробило суворі медичні огляди для афроамериканців, що давало право не пропускати їх на кордоні, а лікарям запропонувало ще й бонуси за кожного темношкірого, якого вони відмовлять від в’їзду у країну.

Соціальні організації та опір темношкірих

У темношкірих громадах Альберти на початку ХХ століття формувалися спеціальні товариства, покликані об’єднувати чорношкірих і допомагати одне одному в полиці, мистецтві, релігії та культурі. Найбільше таких організацій було в Едмонтоні, де була найбільша частка темношкірого населення і який був центром кількох жвавих сільських чорношкірих громад.

У 1914 році на Ямайці створили міжнародну організацію Universal Negro Improvement Association (UNIA) задля пропагування прав темношкірих людей. До 1930-х років у Канаді відкрилося вже 15 відділень UNIA, філії були в Калгарі та Едмонтоні.

Крім того, у Калгарі існувала Асоціація захисту кольорових людей. У жовтні 1910 року ця організація влаштувала бал, на який прийшло 150 осіб, багато з них були світлошкірі, які вирішили підтримати принижену спільноту.

Ці організації виникали як вияв опору проти дискримінації. Однак деякі особи діяли у відповідь на расизм і самостійно. Наприклад, у 1914 році чорношкірий Чарльз Деніелс придбав квитки на виставу «Король Лір» у драматичному театрі Калгарі The Grand. Коли Чарльз прийшов на виставу, йому не дозволили сісти на місце, зазначене в його квитку, і сказали, що він повинен сидіти окремо від білошкірих у «кольоровій» секції. Після цього інциденту Деніелс подав на власника театру та його директора в суд.

Подальші прояви расизму

Хоч і соціальні організації були створені, расизм нікуди не зник. У 1920 році 472 білі мешканці району Калгарі Вікторія-Парк зібралися за кілька кварталів від будинку Логідів, щоби написати петицію до міської ради з проханням заборонити темношкірим людям купувати будинки в їхньому районі, а тих, хто вже там живе, переселити.

Міська влада звернулася до інших канадських міст і виявила, що ніде не було прецедентів заборони чи сегрегації чорношкірих від інших громадян. Згодом автори петиції пішли іншим шляхом: створили спеціальний комітет, до складу якого ввійшли члени міської ради, творці петиції, а також двоє чорношкірих чоловіків та їхній адвокат.

Темношкірі жителі району не планували виїжджати з цього району, але були згідні відмовляти інших темношкірих від переїзду до Вікторія-Парк. Знову ж таки місто вдалося до таємного врегулювання конфлікту.

Надалі чорношкірі мешканці Калгарі продовжували стикатися з ворожнечею. Профспілки робітників наймали на роботу зазвичай лише білих, а якщо й чорношкірі потрапляли на роботу, то ставали об’єктом цькування. У закладах харчування їм часто відмовляли в обслуговуванні. Зате, треба зауважити, чорношкірих привітно зустріли в 1920–30-х роках китайські власники кількох кафе.

Це лише деякі з численних ситуацій, що панували на початку ХХ століття в Альберті. Однак навіть описані події демонструють ставлення білих поселенців та окремих осіб Калгарі до чорношкірих громад. Ця історія про гноблення має слугувати нагадуванням про те, що будь-яку суспільну несправедливість у різні епохи треба вміти розпізнавати, виявляти, визнавати та виправляти.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.